1 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок, залишений без зміни ухвалою апеляційного суду, про визнання Ч. невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України.
Пред’явлене органом досудового розслідування обвинувачення Ч. переважно ґрунтувалося на доказах, отриманих у результаті проведених на підставі ухвал слідчого судді обшуків.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами КПК України докази є недопустимими, якщо вони отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може на нього посилатися при ухваленні судового рішення.
З огляду на викладене Верховний Суд погодився із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і підтвердив їх законність про виправдання особи через недоведеність вчинення нею злочину, враховуючи, що докази, на яких ґрунтувалось обвинувачення, були отримані з порушенням вимог КПК України, а саме статей 234, 236, що призвело до визнання їх недопустимими відповідно до вимог ст. 87 КПК України.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72561227.
Джерело: Верховний Суд
_03_03.png)
