Уникнення лізингодавцем відповідальності в разі порушення якості, комплектності та інших умов продажу товару суперечить положенням ст.808 ЦК. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №405/2286/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
22 листопада 2017 року м.Київ №405/2286/15-ц
Судова палата у цивільних правах Верховного Суду України у складі:
головуючого — ГУМЕНЮКА В.І.,
суддів: ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М., РОМАНЮКА Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше лізинг Україна» про захист прав споживачів та визнання договору фінансового лізингу недійсним, за заявою ТОВ «Порше лізинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.12.2016, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.07.2016 та рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 14.04.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2015 року Особа 1 звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що 22.05.2012 між нею та ТОВ «Порше лізинг Україна» було укладено договір про фінансовий лізинг транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan1.6 на суму $19216, що в еквіваленті на час
укладення договору та передання їй автомобіля становило 154880,96 грн., строком на 60 місяців. За умовами договору авансовий платіж за придбання предмета лізингу становив в еквіваленті $6341,28, обсяг фінансування сягав у еквіваленті $12874,72, фіксований щомісячний лізинговий платіж становив $364,77 (викупна вартість, проценти та комісія), адміністративний платіж дорівнював $288,24. Згідно з актом прийому-передачі від 29.05.2012 вартість предмета лізингу становила 154880,96 грн., обсяг фінансування — 103770,24 грн., щомісячний платіж — 2 940,5 грн., адміністративні витрати — 2323,21 грн.
Позивачка зазначала, що передумовою звернення до суду з позовом був той факт, що відповідач протягом грудня 2014 — серпня 2015 року, всупереч принципу добросовісності договору і рівноправності сторін, довільно трактуючи умови договору про фінансовий лізинг, виставляв їй рахунки щодо сплати лізингових платежів за курсом долара США, який не відповідав жодному курсу національної валюти, що був установлений у вказаний період. На момент звернення до суду вона сплатила 186259,70 грн., що значно перевищує вартість предмета лізингу, а місячний платіж за березень 2015 року взагалі становив 9119,25 грн. Особа 1 зазначала, що звернулась із претензією до відповідача як користувач фінансових послуг з вимогою надати в письмовому вигляді інформацію з розшифруванням щомісячно, за яким курсом у 2014 році (Національного банку, Публічного акціонерного товариства «Корпоративний та інвестиційний банк «Креді Агріколь» чи іншого банку із вказівкою, якого саме) і виходячи з якого порядку визначалася вартість щомісячного платежу за договором про фінансовий лізинг від 22.05.2012, а також надати пояснення, за яким курсом буде визначатися платіж при виконанні договору в майбутньому та в який конкретно день місяця
такий курс буде визначатися для виставлення рахунка на сплату. Цю вимогу відповідач не виконав і своєю відповіддю фактично відмовив їй у добровільному припиненні (розірванні за угодою сторін) договору, оскільки за умовами договору дострокове розірвання угоди з ініціативи споживача розглядається виключно як достроковий викуп, який відповідач дозволяє лише після виконання низки платежів та умов. При зверненні Особа 1 з проханням про таке припинення лізингодавець не визначив непогашеної вартості предмета лізингу, оскільки її пропозицію про розірвання проігноровано і не визнано проханням про дострокове розірвання договору.
Посилаючись на викладене, а також на положення закону «Про захист прав споживачів», Особа 1 просила суд: визнати договір про фінансовий лізинг від 22.05.2012, укладений між нею та відповідачем, недійсним; визнати незаконними вимоги про 14 штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4.02.2015 до 5.01.2016 на загальну суму 521,89 грн.; стягнути з відповідача на її користь суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22.05.2012 в еквіваленті $6341,28 центів та частини викупної вартості предмета лізингу (сплаченої за 44 місяці, помноженої на $364,77) в еквіваленті $16049,88; зобов’язати її повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6, реєстраційний №1, на користь ТОВ «Порше лізинг Україна» зі складанням акта передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22.05.2012; стягнути з відповідача на її користь суму судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 3 тис. грн.
Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 14.04.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.07.2016, позов Особи 1 задоволено: визнано договір про фінансовий лізинг, укладений 22.05.2012 між ТОВ «Порше лізинг Україна» та Особою 1, щодо транспортного засобу Volkswagen Polo Sedan 1.6 на суму $19216 недійсним; визнано незаконними вимоги ТОВ «Порше лізинг Україна» про 14 штрафних платежів, виставлених відповідачем за період розгляду справи по суті з 4.02.2015 до 5.01.2016 на загальну суму 5021,89 грн.; стягнуто з ТОВ «Порше лізинг Україна» на користь Особи 1суму авансового платежу за договором про фінансовий лізинг від 22.05.2012 в еквіваленті $6341,28 та частину викупної вартості предмета лізингу (сплачену за 44 місяці й помножену на $364,77) в еквіваленті $16049,88. Зобов’язано Особу 1 повернути в натурі транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan 1.6, на користь ТОВ «Порше лізинг Україна» зі складанням акта передання-приймання майна за підписами уповноважених осіб сторін договору про фінансовий лізинг від 22.05.2012. Стягнуто з ТОВ «Порше лізинг Україна» на користь Особи 1 суму судових витрат за надання правової допомоги в розмірі 3 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою ВСС від 1.12.2016 касаційну скаргу ТОВ «Порше лізинг Україна» відхилено, рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 14.04.2016 та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.07.2016 залишено без змін.
У лютому 2017 року ТОВ «Порше лізинг Україна» звернулося до ВСУ із заявою про перегляд ухвали ВСС від 1.12.2016, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст.799 Цивільного кодексу, ст.18 закону «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 №1023-ХІІ, п.111
ст.4, п.4 ч.1 ст.34 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ТОВ «Порше лізинг Україна» надало ухвали ВСС від 28.05, 2.07, 1.10 та 11.11.2014, 18.03 та 11.03, 14.05, 10.06, 3.07, 1.09, 11.09 та 24.09, 28.10, 10.12 та 24.12.2015 та ухвалу ВСУ від 14.07.2010.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Згідно з пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне неоднакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
За змістом п.1 ч.1 ст.3605 ЦПК, ВСУ відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 22.05.2012 між ТОВ «Порше лізинг Україна» і Особою 1 було укладено договір про фінансовий лізинг, об’єктом якого був транспортний засіб Volkswagen Polo Sedan1.6 вартістю $19216, що в еквіваленті на час укладення договору та передання автомобіля позивачу становило $154880,96 грн. Строк дії договору визначено в 60 місяців.
На виконання умов договору фінансового лізингу відповідно до рахунку-фактури №3 від 22.05.2012 Особа 1 сплатила 57326,29 грн., з яких: 51110,72 грн. — авансовий платіж; 2323,21 грн. — адміністративний платіж; 952,32 грн. — реєстраційний платіж, а також перший лізинговий платіж, що складався з: відшкодування частини вартості об’єкта лізингу — 1343,60 грн., процентів та комісії — 1596,44 грн.
Відповідно до п.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу ТОВ «Порше лізинг Україна» за будь-яких умов авансовий, реєстраційний, адміністративний та перший платежі, а це 57326,29 грн., поверненню не підлягають.
Дострокове розірвання договору за ініціативою споживача могло розглядатись виключно в ракурсі дострокового викупу, який був можливий лише після здійснення споживачем низки платежів та виконання умов лізингодавця, а також сплати одноразової комісії за дострокове закінчення строку лізингу в розмірі 4% від непогашеної вартості об’єкта лізингу (пп.12.5 загальних комерційних умов).
Згідно з пп.4.5, 4.6 загальних комерційних умов будь-які несправності, технічні або інші
дефекти об’єкта лізингу з вини виробника, постачальника дилера, дилера-продавця або інших осіб складали ризик для лізингоодержувача ТОВ «Порше лізинг Україна» не несло жодних витрат у зв’язку із зазначеними несправностями. Такі несправності або дефекти не звільняли лізингоотримувача від належного виконання ним своїх зобов’язань за цим контрактом включно зі сплатою лізингових платежів або інших платежів на користь ТОВ «Порше лізинг Україна», відшкодування товариству витрат відповідно до умов контракту. ТОВ «Порше лізинг Україна» не несло жодної відповідальності за характеристики об’єкта лізингу або збитки, які могли бути понесені у зв’язку із цим.
Підпунктом 6.3 п.6 загальних комерційних умов визначено: сторони погоджуються, що лізингові та інші платежі за цим контрактом на користь ТОВ «Порше лізинг Україна» відображають справедливу вартість об’єкта лізингу та забезпечують отримання ТОВ «Порше лізинг Україна» суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) або Нацбанком (обмінний курс), що буде обрано за рішенням ТОВ «Порше лізинг Україна», станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов’язання, передбачені цим контрактом, розраховувались в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягали сплаті в українських гривнях за обмінним курсом за безготівковими операціями вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.
У разі часткової зміни положень цього пункту ТОВ «Порше лізинг Україна» мало право вимагати, щоб лізингові та всі інші платежі за цим контрактом були розраховані за обмінним курсом іншого банку (НБУ, ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого) замість обмінного курсу зазначеного вище банку. Сторони погоджувались, що таку вимогу ТОВ «Порше лізинг Україна» може висунути на власний розсуд та без обмежень щодо кількості таких вимог протягом дії контракту, і для цього не вимагалось згоди лізингоодержувача.
З довідки ПАТ «КІБ Креді Агріколь» від 7.12.2015 вбачається, що для клієнтів — юридичних осіб, яким є ТОВ «Порше лізинг Україна», валютно-обмінні операції банк здійснював через міжбанківський валютний ринок України, курс валют на якому формується залежно від кон’юнктури. Для клієнтів — фізичних осіб, які здійснюють валютно-обмінні операції в касах банку, курс валют установлювався банком. Інформація щодо діяльності клієнта, яка стала відомою банку в процесі обслуговування клієнта, є банківською таємницею й може бути розкритою за наявності письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду.
Ураховуючи викладене, суди дійшли висновку, що формула визначення грошового еквівалента ціни автомобіля та лізингових платежів у доларах США, наведена в пп.6.3 загальних комерційних умов, є такою, що вводить в оману, оскільки в такий спосіб через комерційну таємницю позбавляє споживача можливості знати обмінний курс безготівкових операцій ПАТ «КІБ Креді Агріколь».
Крім того, суди визнали, що умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу були несправедливими, призвели до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін, завдали шкоди споживачеві.
На час розгляду справи в суді заборгованість за лізинговими платежами в позивача була відсутня, що підтвердилось актом звіряння взаємних розрахунків, складеним між сторонами, та зведеною обліковою випискою з рахунку клієнта Особи 1 від 9.06.2015, наданою представником відповідача до суду. Незважаючи на це, позивачці додатково було виставлено рахунки 3.06.2015 на суму 1633,96 грн., 3.07.2015 на суму 2396,83 грн., 4.08.2015 на суму 2728,40 грн., 8.09.2015 на суму 3076, 37 грн., 5.10.2015 на суму 3070,63 грн., 4.11.2015 на 3786 грн., 16.11.2015 на суму 3893,96 96 грн. як штрафні санкції за невиконання умов договору.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, визнав незаконними нарахування ТОВ «Порше лізинг Україна» штрафних санкцій позивачці за період з 4.02.2015 до 5.01.2016 на загальну суму 5021,89 грн.
Відхиляючи касаційну скаргу ТОВ «Порше лізинг Україна», суд касаційної інстанцій погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову. При цьому суди з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах ВСУ від 16.12.2015 (справа 6-2766цс15) та 11.05.2016 (справа №№6-65цс16), виходили з того, що, за своєю правовою природою, договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК. Згідно зі ст.799 ЦК договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, чого сторони не виконали, а отже, такий договір фінансового лізингу є нікчемним. Також суди дійшли висновку, що умови договору про фінансовий лізинг від 22.05.2012 є несправедливими, вводять споживача в оману, оскільки призводять до істотного дисбалансу
договірних прав та обов’язків сторін, завдають шкоди споживачеві, що відповідає положенням ст.18 закону «Про захист прав споживачів».
У наданих для порівняння ухвалах від 28.05.2014 та 14.05.2015 ВСС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, які з урахуванням положень закону «Про фінансовий лізинг», виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами із застосуванням нечесної підприємницької практики, а також доказів на підтвердження підстав для визнання умов договору несправедливими згідно закону «Про захист прав споживачів», крім того, нотаріальне посвідчення укладеного між сторонами договору фінансового лізингу відповідно до вимог закону «Про фінансовий лізинг» та §6 гл.58 ЦК не є обов’язковим.
Цей же суд ухвалами від 2.07, 11.12.2014 та 11.03.2015 погодився в рішеннями судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, про відмову в задоволенні позовів, оскільки відповідачі мали право на надання послуг фінансового лізингу, позаяк Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, їх було взято на облік як юридичні особи, що мали право надавати послуги фінансового лізингу, а крім того, ЦК та закон «Про фінансовий лізинг» не передбачають обов’язкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
ВСС ухвалами від 1.10.2014, 18.03, 10.06, 3.07, 11.09 та 24.09, 28.10, 10.12.2015 дійшов висновків, що положення §6 гл.58 ЦК та закону «Про фінансовий лізинг» не передбачають обов’язкового нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
Ухвалою від 1.09.2015 у справі за позовом про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів цей же суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову й відмовив у відкритті касаційного провадження.
Ухвалою від 24.12.2015 у справі про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення майнової та моральної шкоди ВСС погодився з рішенням суду апеляційної інстанції, який виходив з недоведеності несправедливості умов договору фінансового лізингу та відмовив у задоволенні позову.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме — закону «Про захист прав споживачів».
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та враховуючи правовий висновок, викладений у постановах ВСУ від 16.12.2015 (справа №6-2766цс15) та 11.05.2016 (справа №6-65цс16), Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.
Відповідно до чч.1, 2 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1— 3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, законом «Про фінансовий лізинг».
Стаття 18 закону «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, за змістом ч.5 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнане недійсним або змінене, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 закону «Про захист прав споживачів»).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму ст.18 закону «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, вони порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 закону «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи в разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача щодо оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги
обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без установлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пп.2 — 4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.13).
За змістом ч.5 ст.11 закону «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.
За змістом ст.808 ЦК, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
Таким чином, пп.4.5, 4.6 загальних комерційних умов щодо усунення лізингодавця від відповідальності у випадку порушення якості, комплектності та інших умов продажу товару суперечать положенням ст.808 ЦК.
Окрім того, згідно з п.4 ч.1 ст.34 закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність стосовно надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може провадитися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга щодо адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п.111 ст.4 цього закону).
Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Суди не встановили наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо іншого не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу, за своєю правовою природою, є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК.
З огляду на зазначене у справі, яка переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та наявність у зв’язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог стст.203, 215 ЦК та закону «Про захист прав споживачів».
Ухвала ВСУ від 14.07.2010 не є судовим рішенням ВСУ, прийнятим у порядку, визначеному гл.3 розд.V ЦПК, а тому на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої п.4 ч.1 ст.355 цього кодексу.
Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Порше лізинг Україна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 1.12.2016, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.07.2016 та рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 14.04.2016.
Керуючись стст.355, 3603, 3605 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви ТОВ «Порше лізинг Україна» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 1.12.2016, ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 29.07.2016 та рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 14.04.2016 відмовити.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
Джерело: «Закон і Бізнес»
_03_03.png)
