Презумпцію невинуватості буде порушено, якщо заява посадової особи щодо обвинуваченого відображає думку про його вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №761/6866/16-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
29 листопада 2017 року м.Київ №761/6866/16-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — ГУМЕНЮКА В.І.,
суддів: ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 8, товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «112 Україна», ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», третя особа — МВС, про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов’язання спростувати недостовірну інформацію, за заявою Особи 5 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2016,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2016 року Особа 5 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що Інформація 1року на телеканалі «112 Україна» у прямому ефірі відбувся брифінг за участю Особи 8, у виступі якого йшлося про трагічні події, які сталися 31.08.2015 біля Верховної Ради. У своєму виступі Особа 8 поширив неправдиву інформацію та звинуватив Особу 5 у злочинних діях, що насправді не відповідає дійсності, є брехнею, принижує його честь, гідність і ділову репутацію як людини та політика. Зазначений брифінг транслювався ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», а також був розміщений на веб-сайті ТОВ «ІА «112 Україна» за посиланням Інформація 2.
Ураховуючи зазначене та часткову зміну предмета позову, Особа 5 просив визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену Особою 8 Інформація 1 року на телевізійному каналі «112 Україна», а саме — висловлювання: «...і тому Особа 5 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації...»; зобов’язати Особу 8 та ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» спростувати зазначену недостовірну інформацію в той же спосіб, у який ними було її поширено, а саме: провести брифінг на телевізійному каналі «112 Україна» протягом 10 календарних днів після набрання законної сили рішенням суду в цій справі та зобов’язати Особу 8 оголосити резолютивну частину судового рішення в справі із зазначенням, що поширена ним указана інформація є недостовірною і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію Особи 5; зобов’язати ТОВ «ІА «112 Україна» вилучити недостовірну інформацію щодо Особи 5, розміщену в Інтернеті на веб-сайті за посиланням Інформація 2, а саме — відеофрагмент від Інформа-ція 1 року з брифінгу, на якому Особа 8 поширив недостовірну інформацію.
Шевченківський районний суд м.Києва рішенням від 16.06.2016 відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд м.Києва 28.09.2016 рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16.06.2016 скасував у частині відмови в задоволенні позову Особи 5 до Особи 8 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов’язання спростувати недостовірну інформацію та ухвалив у цій частині нове рішення: визнав недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію Особи 5, інформацію, поширену Особою 8 Інформація 1 року під час брифінгу, що транслювався телеканалом ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», а саме — «…і тому Особа 5 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації…»; зобов’язав ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ» не пізніше від 15 днів з моменту набрання рішенням законної сили повідомити в ефірі про ухвалене судом рішення; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах ВСС ухвалою від 21.12.2016 рішення Апеляційного суду м.Києва від 28.09.2016 скасувала, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16.06.2016 залишила в силі.
У березні 2017 року Особа 5 звернувся до ВСУ із заявою про перегляд судового рішення, у якій порушується питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 21.12.2016 та залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стст.3, 4 та 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету міністрів Ради Європи, стст.34 та 62 Конституції, ст.277 Цивільного кодексу, ст.30 закону «Про інформацію».
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення Особа 5 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.03 та 24.06.2015, 2.03, 6.07 і 3.08.2016.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Особи 5 — Особи 6 та представника МВС — Особи 7, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положенням п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На підставі ст.3604 ЦПК ВСУ скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Суди встановили, що Інформація 1 року на телеканалі «112 Україна» у прямому ефірі відбувся брифінг за участю Особи 8, у виступі якого йшлося про трагічні події, які сталися 31.08.2015 біля ВР. Своїм виступом Особа 8 поширив інформацію, яка стосується Особи 5, а саме — висловлювання «...і тому Особа 5 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації...».
Зазначений брифінг транслювався телеканалом ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», а також був розміщений на веб-сайті ТОВ «ІА «112 Україна» за посиланням Інформація 2.
При цьому відповідно до листа Генеральної прокуратури від 20.04.2016, за статистичними даними про роботу слідчих Головного слідчого управління та Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, досудове слідство у яких здійснювалось або здійснюється слідчим Головного слідчого управління, повідомлення про підозру Особі 5 у період з 27.02.2014 до 17.02.2016 не пред’являлось.
Крім того, у листі департаменту інформаційних технологій МВС від 20.04.2016 зазначено, що, за обліками цього департаменту, Особа 5 у період з 31.08.2015 до 19.04.2016 до кримінальної відповідальності не притягувався та не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває. Особі 5 повідомлення про підозру в період з 31.08.2015 до 19.04.2016 не пред’являлися.
Суд першої інстанції, ураховуючи характер та спосіб поширення інформації, яку Особа 5 просив визнати недостовірною, а також те, що оскаржуваний вислів «...і тому Особа 5 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації...» є уривком із виступу Особи 8, який містив критику дій Особи 5 на посаді міністра внутрішніх справ, дійшов висновку, з яким погодився і суд касаційної інстанції, що вказане судження є оціночним, тому в задоволенні позову відмовив.
Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.03.2015, 2.03 та 3.08.2016, які надані заявником для порівняння та якими рішення судів попередніх інстанції скасовано, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спору, а також нез’ясування судами належним чином фактичних обставин справи.
Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 24.06.2015 суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що відповідач ужив фактичні твердження стосовно того, що позивач, перебуваючи на посаді міністра доходів і зборів, зловживав владою. Тому таке твердження не є оціночним судженням, але відповідачі не надали доказів достовірності вказаної інформації.
У наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 6.07.2016 зазначено, що інформація, яку надав відповідач про зайняття позивача контра-бандою, є негативною, оскільки в ній стверджується про порушення норм чинного законодавства. При цьому відповідач не довів достовірності цієї інформації.
Викладене свідчить, що існує неод-накове застосування судом касаційної інстанції ст.62 Конституції, ст.277 ЦК та ст.30 закону «Про інформацію», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Відповідно до ч.4 ст.32 Конституції кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі ст.10 конвенції і чч.2 та 3 ст.34 Конституції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема для захисту репутації чи прав інших осіб.
Згідно із ч.1 ст.68 Конституції кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У ст.201 ЦК передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ст.297 ЦК кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст.299 ЦК фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов’язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміє-ться набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб — підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку провадить така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред’явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1 ст.277 ЦК).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.
Згідно із ч.2 ст.30 закону «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб’єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст.10 конвенції (зокрема, п.46 рішення від 8.07.86 в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно із чч.4 та 7 ст.277 ЦК спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Крім того, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення декларації, а також рекомендації, що містяться у резолюції №1165 (1998) Парламентської асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.
У резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У стст.3, 4, 6 декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв’язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.
Так, згідно з ч.2 ст.6 конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У чч.1 та 2 ст.62 Конституції закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
При цьому ЄСПЛ зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у скоєнні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (п.42 рішення від 21.09.2006 в справі «Грабчук проти України» (заява №8599/02); п.48 рішення від 12.01.2012 в справі «Довженко проти України» (заява №36650/03)).
Таким чином, оскільки поширена Особою 8 інформація «...і тому Особа 5 як безпосередній виконавець тих злочинів, тої провокації...» є фактичним твердженням, то суд касаційної інстанції, скасувавши рішення суду апеляційної інстанції та залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, не взяв до уваги норми національного та міжнародного права, прецедентної судової практики ЄСПЛ щодо презумпції невинуватості та помилково вважав указане висловлювання Особи 8 оціночним судженням.
Однак суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, правильно застосував указані норми права щодо презумпції невинуватості та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення позову, оскільки зазначена інформація є фактичним твердженням, а Особа 8 не надав доказів її достовірності.
Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми ст.62 Конституції, ст.277 ЦК та ст.30 закону «Про інформацію», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції, ухваленої в цій справі, із залишенням у силі рішення суду апеляційної інстанції.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ.
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 5 задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 21.12.2016 скасувати, рішення Апеляційного суду м.Києва від 28.09.2016 залишити в силі.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
Джерело: Центр суддівських студій
_03_03.png)
