Норма про зарахування одного дня попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню й до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №344/7495/16-к, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
26 жовтня 2017 року м.Київ №344/7495/16-к
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — КОВТЮК Є.І.,
суддів: ВУС С.М., КАНИГІНОЇ Г.В., КОРОТКЕВИЧА М.Є., ПОШВИ Б.М., ШКОЛЯРОВА В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.11.2016 щодо Особи 2,
УСТАНОВИЛА:
Апеляційний суд Миколаївської області вироком від 27.09.2002 засудив Особу 2, Інформація 1, уродженця м.Богуслава Київської області, громадянина України, неодноразово судимого,
за ч.3 ст.289, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357, ч.1 ст.263, пп.4, 6 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу на підставі ст.70 КК до покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Колегія суддів Судової палати у кримінальних спраах ВСУ ухвалою від 16.01.2003 касаційні скарги засудженого Особи 2 та його захисника залишила без задоволення, а вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 27.09.2002 — без зміни.
6.06.2016 засуджений звернувся до суду з клопотанням про зарахування йому у строк покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27.09.2002, строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі відповідно до вимог закону «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» від 26.11.2015 №838-VІІІ, який набрав чинності 24.12.2015.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 1.08.2016 відмовив у задоволенні клопотання засудженого Особи 2 про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27.09.2002, за правилами ч.5 с.72 КК в редакції закону №838-VІІІ з тих підстав, що він засуджений до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, яке згідно зі ст.51 КК до строкових покарань не належить.
Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалою від 7.09.2016 залишив апеляційну скаргу засудженого Особи 2 без задоволення, а
ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.08.2016 — без змін.
ВСС ухвалою від 15.11.2016 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого Особи 2 на зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі п.2 ч.2 ст.428 Кримінального процесуального кодексу.
Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, касаційний суд дійшов висновку, що диспозиція ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VІІІ вказує на строковий вимір покарання, яке підлягає перерахунку, а тому положення цієї норми до покарання у вигляді довічного позбавлення волі не застосовуються, оскільки воно не має строкового виміру, тобто не має певного строку покарання.
У заяві заступник Генерального прокурора порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 15.11.2016 з підстави, передбаченої п.1 ст.445 КПК. Стверджує, що суд касаційної інстанції в подібних правовідносинах допустив неоднакове застосування норми ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VІІІ, яке полягає в різному трактуванні законних підстав її застосування до осіб, засуджених до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, і це зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Зазначає, що висновок суду касаційної інстанції в оскарженому рішенні про те, що особам, засудженим до довічного позбавлення волі, на відміну від осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, строк попереднього ув’язнення не зараховується у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, є помилковим.
Прокурор просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 15.11.2016, ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.08.2016, а також ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7.09.2016 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судова палата у кримінальних справах ВСУ заслухала суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи заяви та просив її задовольнити, пояснення засудженого Особи 2 і його захисника, які вважали, що заява прокурора підлягає задоволенню, дослідила матеріали кримінального провадження і матеріали, додані до заяви, обговорила вимоги заявника й дійшла висновку про таке.
1. Справа про перегляд судових рішень щодо Особи 2 допущена до провадження Суду за заявою прокурора з підстави, передбаченої п.1 ст.445 КПК, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання).
Неоднакове застосування норми матеріального права, викладене у заяві, не стосується застережень, зазначених у п.1 ст.445 КПК, та процесуального аспекту касаційного перегляду судових рішень, ухвалених на стадії виконання вироку, тому обмеження для перегляду Судом відсутні.
Особливістю перегляду Судом судових рішень із зазначеної підстави є встановлення однаковості/неоднаковості застосування касаційним судом і правильності розуміння (тлумачення) цих норм в оскаржуваному та порівнюваному судових рішеннях, тобто їх розуміння судом у процесі правозастосування, що зумовлює ухвалення рішень, які мають різний зміст у подібних правовідносинах.
Відповідно до практики Суду рішення касаційного суду про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п.2 ч.2 ст.428 КПК є остаточним і таким, що завершує стадію касаційного провадження, а відтак надає особі право на звернення щодо перегляду такого рішення Судом у порядку, передбаченому п.1 ст.445 КПК.
2. Предметом перегляду рішень у зазначеній справі є неоднакове застосування касаційним судом ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VІІІ до осіб, засуджених до покарання у вигляді
довічного позбавлення волі.
Зіставлення правових позицій суду касаційної інстанції щодо застосування положень ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VІІІ до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, висловлених у рішенні, про перегляд якого порушено питання в заяві, та в рішенні, доданому до заяви для порівняння, дають підстави вважати, що ця норма застосована неоднаково. Відмінність у застосуванні однієї й тієї самої норми права, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, що потягло за собою ухвалення рішення щодо Особи 2, яке за своїм правовим змістом різниться з рішенням щодо Особи 2, дає змогу проводити перегляд з підстави, передбаченої п.1 ст.445 КПК.
Отже, Суду належить проаналізувати зміст ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VІІІ і надати висновок, чи поширюються положення цієї норми закону на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
3. Відповідно до положень ст.52 КК основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Статтею 63 КК визначено, що покарання у вигляді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до 15 років, за винятком випадків, передбачених «Загальною частиною» цього кодексу.
Довічне позбавлення волі — найсуворіше покарання у кримінальному праві. Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк за обмежене коло особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові межі, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема про:
а) виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування — «після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання» (ч.7 ст.151 Кримінально-виконавчого кодексу);
б) виникнення права на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру — після відбуття 5 років строку покарання (ч.6 ст.151 КВК);
в) виникнення права на розгляд питання про переведення з одних приміщень камерного типу в інші та з приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень — «після фактичного відбуття… не менше 5 років строку покарання» (ч.2 ст.1511 КВК).
Крім того, згідно з ч.2 ст.87 КК актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менш як 25 років.
4. Законом №838-VІІІ ч.5 ст.72 КК викладено в редакції, згідно з якою зарахування судом
строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Тобто в зазначеній нормі визначено порядок розрахунку строку попереднього ув’язнення та позбавлення волі, але при цьому не вказано, до якого саме позбавлення волі (довічного чи на певний строк) слід застосовувати це правило.
Відповідно до «Прикінцевих положень» закону №838-VІІІ цей закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.
У приписах ч.5 ст.72 КК у редакції закону №838-VІІІ зазначено про те, що передбачені в ній правила зарахування строку попереднього ув’язнення мають застосовуватися в період дії цієї норми при засудженні осіб до позбавлення волі.
Статтею 24 Конституції громадянам гарантована рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом.
Встановлення різних правил щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі, є дискримінаційним заходом у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.12.50.
З цього приводу Конституційний Суд у рішенні від 12.04.2012 №9-рп/2012 висловив таку правову позицію: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної
правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стст.14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст.14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст.1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (стст.1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод».
Правову позицію щодо дотримання принципів справедливості й рівності перед законом осіб, які вчинили злочини, незалежно від призначеного покарання, КС також висловив у рішеннях від 30.01.2003 (справа №3-рп/2003) та від 2.11.2004 (справа №15-рп/2004).
5. Із матеріалів кримінальної справи убачається, що Особу 2 засуджено вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27.09.2002 за вчинення низки злочинів, у тому числі особливо тяжких, до покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Цей вирок набрав законної сили 16.01.2003. Початок строку відбування покарання Особи 2 обчислено з 9.03.2002.
Закон №838-VІІІ, яким ч.5 ст.72 КК викладено в редакції, що зобов’язувала суди зараховувати попереднє ув’язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення
за два дні позбавлення волі, набрав чинності 24.12.2015. З клопотанням про застосування цієї норми засуджений звернувся до суду 6.06.2016. Але суд відмовив у задоволенні такого клопотання засудженого.
Застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, закону №838-VІІІ не може бути обмежено, оскільки передбачені ч.5 ст.72 КК правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув’язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення з клопотанням про помилування.
Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що в наданому для порівняння рішенні суду касаційної інстанції від 14.02.2017 міститься правильний висновок щодо необхідності зарахування засудженому до довічного позбавлення волі у строк відбування покарання попереднього ув’язнення з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.
Наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для задоволення заяви.
З урахуванням особливостей перегляду судових рішень у порядку гл.33 КПК Суд скасовує ухвалу касаційного суду від 15.11.2016, а також рішення судів нижчих інстанцій і направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Відповідно до ч.4 ст.455 КПК у постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про
перегляд судового рішення з підстав, передбачених пп.1 і 2 ст.445 цього кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.
З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку про те, що положення ч.5 ст.72 КК в редакції закону №838-VІІІ слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використане родове поняття позбавлення волі, яке становить зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, які засуджені до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, які засуджені до довічного позбавлення волі.
Керуючись стст.453, 454, 455 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 15.11.2016, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7.09.2016, а також ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1.08.2016 щодо Особи 2 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ст.445 КПК.
_03_03.png)
