Невихід на роботу у зв’язку із самовільним використанням відпустки, відгулів, залишення роботи без попередження власника визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №761/30967/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
13 вересня 2017 року м.Київ №761/30967/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» про поновлення на роботі, за заявою ПАТ «Укргазвидобування» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м.Києва від 3.02.2016 та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.05.2017,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2015 року Особа 6 звернувся до суду з указаним позовом, у якому зазначав, що з 18.03.2014 працював на посаді заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування».
Інформація 1 року в нього народився син — Особа 7, а 1.08.2014 його мати Особа 8 вийшла на роботу на повний робочий день до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Ураховуючи зазначене, 18.08.2015 позивач звернувся до ПАТ «Укргазвидобування» із заявою про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 19.08.2015 до Інформація 1 року.
Після направлення заяви з 19.08.2015 позивач здійснював догляд за дитиною, однак 1.10.2015 отримав лист ПАТ «Укргазвидобування» про відмову в наданні йому вказаної відпустки із зазначенням про необхідність надати пояснення про поважні причини його відсутності на роботі з 19.08.2015.
У відповідь на вказаний лист він повторно направив до ПАТ «Укргазвидобування» заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак 13.10.2015 отримав наказ від 9.10.2015 №127-к про звільнення його з роботи з 9 жовтня 2015 року за прогул без поважних причин з 19.08 до 8.10.2015 на підставі п.4 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю.
Вважаючи своє звільнення незаконним, Особа 6 просив поновити його на посаді заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування».
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 4.12.2015 в задоволенні позову Особи 6 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 3.02.2016 вказане рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову: Особу 6 поновлено на роботі на посаді заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування».
Ухвалою ВСС від 24.05.2017 касаційну скаргу ПАТ «Укргазвидобування» відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Укргазвидобування» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — п.4 ч.1 ст.40 КЗпП та ч.4 ст.20 закону «Про відпустки».
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Укргазвидобування» посилається на ухвалу ВСУ від 15.10.2010 та постанову ВСУ від 1.07.2014.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ПАТ «Укргазвидобування» Собка О.В., перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами)
касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 4 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що наказом від 18.03.2014 №28-К Особу 6 було призначено на посаду заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування» з 18.03.2014 з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
З 13.07 до 18.08.2015 Особа 6 перебував на лікарняному.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії №1 у позивача Інформація 1 року народився син Особа 7.
18.08.2015 Особа 6 надіслав на адресу відповідача заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, додавши до неї копію свідоцтва про народження та довідку №* від 17.08.2015 про те, що Особа 10 (мати дитини) дійсно працює в ТОВ «Сан Габріель» на посаді директора з 2.04.2007 до теперішнього часу на умовах повного робочого дня.
ПАТ «Укргазвидобування» 23.09.2015 направило на адресу Особи 6 лист, з якого вбачається, що у зв’язку з ненаданням документів, визначених ч.4 ст.20 закону «Про
відпустки», на підтвердження фактичного догляду за дитиною у відповідача відсутні законні підстави для надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Крім того, заява позивача від 18.08.2015 надійшла пізніше строку, з якого позивач просив надати відпустку. Позивачу було запропоновано протягом двох днів з дня отримання листа надати письмові пояснення з приводу поважних причин відсутності на роботі з 19.08.2015.
Наказом від 9.10.2015 №127-к Особу 6звільнено з роботи з посади заступника голови правління ПАТ «Укргазвидобування» за прогул без поважних причин з 19.08 до 8.10.2015 на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП.
Факт відсутності позивача на робочому місці протягом зазначеного в наказі строку підтверджується численними актами про відсутність працівника на робочому місці, складеними з 19.08 до 8.10.2015, та службовою запискою начальника департаменту по роботі з персоналом Особи 11.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові Особи 6 та ухвалюючи нове рішення про задоволення його позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача є незаконним, оскільки його відсутність на роботі з 19.08.2015 була пов’язана з доглядом за малолітньою дитиною, щодо надання відпустки по догляду за якою позивач звертався з відповідною заявою до відповідача, а отже, Особа 6 був відсутній на роботі з поважних причин.
Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі ВСУ від 15.10.2010 суд касаційної інстанції за аналогічних обставин дійшов протилежного
висновку про те, що позивачка вчинила прогул без поважних причин, оскільки надання соціальної відпустки є не обов’язком, а правом роботодавця, тому позивачка вчинила прогул, а не перебувала у відпустці, оскільки обов’язковим є надання такої відпуски лише матері дитини. Законом «Про відпустки» визначено порядок надання такої соціальної відпустки й іншим членам сім’ї за умови надання певних документів на підтвердження догляду за дитиною. У зв’язку з ненаданням таких документів у відповідача не було законних підстав для негайного надання відпустки позивачці. Отже, не дочекавшись відповідного наказу та не вийшовши на роботу, позивачка вчинила прогул, а тому її звільнення є законним.
Аналогічного правового висновку дійшов ВСУ і в постанові від 1.07.2014.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Відповідно до ч.3 ст.179 КЗпП за бажанням жінки їй надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.
Відпустки по догляду за дитиною, передбачені чч.3, 4 та 6 цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною (ч.7 ст.179 КЗпП).
Згідно із ч.4 ст.20 закону «Про відпустки» особам, зазначеним у ч.3 ст.18 цього закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
На підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин. Прогул — це відсутність працівника на роботі без поважних причин більш як три години (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більш як три години упродовж робочого дня.
Невихід на роботу у зв’язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.
З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної
інстанції дійшли передчасного висновку про незаконність звільнення позивача у зв’язку з тим, що позивач вчинив прогул з поважних причин, оскільки надання соціальної відпустки є обов’язком роботодавця, а не його правом.
Натомість висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Особи 6 є правильним, оскільки Особа 6 самовільно, без погодження з відповідачем не вийшов на роботу з 19.08.215, тобто вчинив прогул, у зв’язку із чим його звільнення за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП є законним.
Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували зазначені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування рішень цих судів, ухвалених у справі.
За таких обставин відповідно до пп.1 та 4 ч.1 ст.355 і чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК ухвала ВСС від 24.05.2017 та рішення Апеляційного суду м.Києва від 3.02.2016 підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 4.12.2015.
Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ«Укргазвидобування» задовольнити.
Ухвалу ВСС від 24.05.2017 та рішення Апеляційного суду м.Києва від 3.02.2016 скасувати, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 4.12.2015 залишити в силі.
Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
