Валентина Сімоненко: Спільна риса судової та четвертої влади - незалежність

22 травня в столиці України пройшов перший загальнонаціональний форум «Незалежні суди та вільні ЗМІ: синергія заради майбутнього». http://www.vru.gov.ua/news/2287

З одного боку, його організували та підтримали виключно всі вищі органи судової влади, з іншого, доєдналися Центр демократії та верховенства права, ГО «Детектор медіа», Інститут масової інформації, національна спілка журналістів і, навіть, відомі науковці та правники Канади. Фактично вперше в історії незалежної України судді та журналісти намагалися комунікувати один з одним на такому рівні й відверто говорити про те, що наболіло роками.

Аби зрозуміти рівень стосунків суди-преса-громадськість, ми вирішили зробити серію інтерв’ю із найбільш відомими постатями, які представляють сьогодні як інтереси ЗМІ, так і судової системи України. Тож першою в нашому полі зору опинилася голова Ради суддів України Валентина Сімоненко, яка люб’язно погодилася на це бліц-інтерв’ю.

- Валентино Миколаївно, ми були свідками того, як багато уваги комунікаціям зі ЗМІ, з громадськістю, Ви приділяли на 14 з’їзді суддів України. Яку роль відводите цьому форуму, яких чекаєте результатів?

- Я сподіваюся, що цей форум буде новим поштовхом для розвитку цих комунікацій. І через ЗМІ також комунікацій із громадським суспільством і громадськими організаціями, тому що саме медіа є провідниками думок і засобом їх висвітлення. Мені здається, що це буде новий крок в розвитку таких взаємовідносин.

- Я так розумію, що форум – це лише перший крок до порозуміння. Сьогодні ми дуже багато думаємо, говоримо, обговорюємо. А дуже хочеться конкретних речей, конкретних журналістських матеріалів. Чи достатньо у вас тем, чи достатньо бажання співпрацювати із журналістами? Якою може бути ця співпраця надалі?

- Мені дуже хотілося б щоб оці принципові кроки, і дійсно, вилилися в створення окремих телевізійних програм, окремих статей, щодо роз’яснення що таке суд, як він працює, які проблеми виникають між судами і ЗМІ і, врешті решт, щоб оця комунікація призвела до порозуміння. З огляду на те, як доводиться інформація про суди, і як судді реагують на цю інформацію.

З’їзд суддів приймав рішення про створення певних програм. Нажаль судова влада не може з точки зору матеріального забезпечення це зробити, тим більше створити свій окремий інформаційний канал, але я думаю, що ми до цього маємо прагнути, й створювати загальнонаціональний канал, який можна було б використовувати. До речі є й інші можливості, зокрема канал «Право». Ми можемо створити якийсь комунікаційний меморандум і через нього транслювати свої програми. До речі, я знаю, що на місцях, зокрема на Хмельниччині, такі програми вже створює Апеляційний суд Хмельницької області й успішно висвітлює позитивні риси роботи судів. Цей досвід треба застосовувати й поширювати в Україні.

- Валентино Миколаївно, сьогодні йде реформа судової системи, але водночас не забуваймо, що реформуються і ЗМІ, вони роздержавлюються. Коли ми нині говоримо про імідж суддівської професії, то маємо на увазі одну гілку влади. І є журналістика – а це, не забуваймо, четверта гілка влади. Тож коли ми сьогодні прагнемо підняти довіру до судової влади, укріпити її імідж, чи не означає це те, що в цій спільній роботі маємо піднімати й імідж журналістики?

- Абсолютно так. Знову ж таки погоджуюся з Вами, оскільки риси і принципи функціонування цих двох влад і судової , і журналістської однакові. Зокрема загальний і основоположний принцип – це незалежність. У журналістики - це незалежне та об’єктивне висвітлення інформації, а у суді – це незалежне і об’єктивне судочинство задля захисту прав людей і верховенства права. Ці риси однакові. Підходи мають бути однакові, тому що це дуже схожі влади. Вони працюють задля людей, задля суспільства. І тому, я думаю, що якраз ці дві влади найбільше можуть порозумітися.

- Журналісти, як гарні піарщики, можуть створити імідж будь-кому й будь-чому. Та хіба імідж судової професії, має залежати лише від цього?

- Якщо говорити про імідж професії судді, то вона, насамперед, залежить від того, як суддя здійснює свої повноваження. Чи є він об’єктивним, чи є він незалежним, чи доводить цю об’єктивність. Чи ця об’єктивність, незалежність, безсторонність є очевидною. Чи є обґрунтованим, чи є вірним рішення.

Тобто, що таке довіра до суспільства? Це коли суспільство розуміє, чому суддя так вчиняє. Чому він прийняв саме таке рішення, чому його поведінка саме така.

У Кодексі суддівської етики, в Бангалорських принципах поведінки суддів написано, що поведінка судді на думку законослухняної, проінформованої і доброчесної людини має бути бездоганна. Тобто інформативність і інформація стає основою сприйняття судової влади і судді як такого. І тому судова влада має бути спрямована на інформування про позитив, який у неї є. На жаль, зараз цього не відбувається. Але ми тільки вчимося. Ніколи судова влада цього не робила. Так, ми поки-що програємо інформаційну політику. Та позитиву в нас, дійсно, багато і зокрема про це сьогодні на форумі говорив Голова Верховного суду України. Нам треба показувати цей позитив, нам треба його розповсюджувати, щоб суспільство про нього знало. І тоді інформація про суди буде подаватися об’єктивно.

Ми станемо професійними в цьому напрямку, я в цьому не сумніваюся.

Розмову вела Наталя Совва,

прес-секретар Апеляційного суду Хмельницької області