Результати аналізу судової практики свідчать про існування випадків скасування судових рішень з аналізованої підстави при неповноті судового розгляду і невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до ч.1 ст.415 КПК неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, а тому у випадку їх виявлення суд апеляційної інстанції зобов’язаний усунути допущені судом першої інстанції прогалини під час апеляційного розгляду. Однак результати аналізу судової практики свідчать про протилежне.
Відповідно до звіту за формою №21-1
найбільша кількість скасованих вироків із призначенням нового розгляду у зв’язку з неповнотою судового розгляду у Харківській області — 53 вироки, — у Дніпропетровській області — 22 вироки, у Київській області —21 вирок.
Апеляційним судом Львівської області скасовано вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28.10.2014 з таких підстав. Під час судового розгляду суд першої інстанції не з’ясував з достатньою повнотою даних про особу засудженого, зокрема про наявність у нього захворювання на активну форму туберкульозу, і не дослідив обставин застосування чи не застосування щодо нього закону «Про амністію у 2014 році» та звільнення його від покарання, призначеного вироком Дрогобицького міськрайонного суду від 19.12.2012.
Зазначені обставини мали істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки впливали на призначення обвинуваченому покарання.
Згідно з вказаним звітом найбільша кількість вироків, скасованих через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, — у Дніпропетровській області — 25 вироків, у Київській області — 24 вироки, у Миколаївській області — 22 вироки.
Так, ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.01.2015 скасовано вирок Личаківського районного суду м. Львова від 22.09.2014, оскільки висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, містять істотні суперечності. Так, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про
винуватість обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і у зв’язку з цим перекваліфікував дії обвинуваченої з ч.1 ст.115 КК на ч.2 ст.121 КК. Проте суд у фабулі мотивувальної частини вироку фактично описав кваліфікуючу ознаку вбивства.
Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 1.10.2015 скасовано вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 9.07.2015, яким Д. обвинувачений за ч.2 ст.190, ч.2 ст.185 КК. Неповнотою судового розгляду за матеріалами кримінального провадження щодо Д. є залишення без уваги і, відповідно, без розгляду угоди між обвинуваченим та потерпілими про примирення.
Під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою обвинуваченого Д. суд мав би вирішити питання про затвердження угоди між обвинуваченим Д. та потерпілими про примирення або про відмову в затвердженні і залежно від прийнятого рішення відповідно до стст.474, 475 КПК ухвалити вирок про затвердження угоди, скасувавши при цьому вирок суду, або відмовити в затвердженні угоди, залишивши вирок суду без зміни.
Для вирішення апеляційних вимог таким чином колегія суддів не мала ніяких процесуальних перешкод, у зв’язку з чим висновок колегії суддів про необхідність скасування вироку суду першої інстанції з призначенням нового судового розгляду є сумнівним щодо його законності.
Таким чином, у контексті скасування судових рішень із призначенням нового розгляду із цієї підстави судам апеляційної інстанції слід враховувати, що така практика не відповідає
_03_03.png)
