Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
4 листопада 2015 року м. Київ №3-957гс15
Судова палата у господарських справах Верховного Суду в складі:
головуючого — Жайворонок Т.Є.,
суддів: Барбари В.П., Колесника П.І., Берднік І.С., Шицького І.Б., Ємця А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву арбітражного керуючого — розпорядника майна дочірнього підприємства «Одеський завод бактерійних та вірусних препаратів» державної акціонерної компанії «Укрмедпром» Дарієнка В.Д. про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 14.07.2015 у справі №916/2019/13 за заявою державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України» до дочірнього підприємства «Одеський завод бактерійних та вірусних препаратів» державної акціонерної компанії «Укрмедпром» про визнання банкрутом,
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2013 порушено провадження у справі про банкрутство заводу «Біопром-Одеса» за заявою ДП «ДЕЦ МОЗ України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гавриша Ю.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.12.2014 за заявою Гавриша Ю.В. припинено його повноваження розпорядника майна заводу «Біопром-Одеса» у зв’язку із сімейними обставинами, призначено розпорядником майна заводу арбітражного керуючого Дарієнка В.Д., відмовлено арбітражному керуючому Новікову Ю.П. у задоволенні заяви про участь у справі про банкрутство.
ДП «ДЕЦ МОЗ України» звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою про скасування ухвали суду першої інстанції в частині призначення розпорядником майна заводу «Біопром-Одеса» арбітражного керуючого Дарієнка В.Д.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 апеляційну скаргу ДП «ДЕЦ МОЗ України» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.12.2014 в частині призначення розпорядником майна заводу «Біопром-Одеса» арбітражного керуючого Дарієнка В.Д. залишено без змін.
Ухвалою ВГС від 8.06.2015 прийнято до провадження касаційну скаргу ДП «ДЕЦ МОЗ України» на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015.
Постановою ВГС від 14.07.2015 касаційну скаргу задоволено, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.12.2014 в частині призначення розпорядника майна скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановлено арбітражному керуючому Дарієнку В.Д. виконувати обов’язки розпорядника майна заводу «Біопром-Одеса» до призначення нового розпорядника майна в установленому законом порядку.
Ухвалою судді ВС від 21.09.2015 справу №916/2019/13 допущено до провадження ВС.
У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.11116 Господарського процесуального кодексу, арбітражний керуючий — розпорядник майна заводу «Біопром-Одеса» Дарієнко В.Д. просить скасувати постанову ВГС від 14.07.2015 і залишити в силі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 24.12.2014, касаційне провадження у справі припинити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч.3 ст.8 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
На обгрунтування заяви надано копії постанови ВГС від 30.10.2013 у справі №916/1191/13 та ухвал ВГС від 14.07.2014 у справі №922/837/14, від 16.07.2014 у справі №920/2012/13, від 22.09.2014 у справі №910/11903/14, від 8.07.2015 у справі №910/15007/14, від 5.11.2013 у справі №924/173/13-г, від 28.01.2014 у справі №5023/182/12, від 2.09.2014 у справі №5021/1651/12.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції виходив із того, що ст.8 закону про банкрутство не містить заборони щодо оскарження постанов апеляційного суду, прийнятих за наслідком перегляду ухвали суду першої інстанції про призначення розпорядника майном боржника у справі про банкрутство, а тому відповідно до стст.8, 64, 129 Конституції та рішень Конституційного Суду від 11.03.2011 №2-рп/2011, від 27.01.2010 №3-рп/2010, якими розтлумачено положення зазначених статей Основного Закону, касаційна скарга підлягає розгляду по суті.
Разом із тим у наданій для порівняння постанові в справі №916/1191/13 суд касаційної інстанції припинив касаційне провадження за касаційними скаргами на постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції щодо призначення розпорядника майном боржника з огляду на те, що судові рішення в частині призначення розпорядника майна боржника не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
Аналогічного висновку про те, що судові рішення в частині призначення розпорядника майна боржника не підлягають оскарженню в касаційному порядку дійшов суд касаційної інстанції у справах №922/837/14 (відмовлено у прийнятті касаційної скарги), №920/2012/13 (припинено касаційне провадження), №910/11903/14 (відмовлено у прийнятті касаційної скарги), №910/15007/14 (припинено касаційне провадження).
У наданих для порівняння ухвалах суду
касаційної інстанції у справах №924/173/13-г (відмовлено у прийнятті касаційної скарги), №5023/182/12 (припинено касаційне провадження), №5021/1651/12 (припинено касаційне провадження) зроблено висновок про вичерпність переліку судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню згідно зі ст. 8 закону про банкрутство.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.
Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах ВС виходить із такого.
За змістом положень ст.55 Конституції кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Стаття 129 Конституції серед основних засад судочинства визначає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у
справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч.1 ст.6 конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Згідно зі ст.8 закону про банкрутство, якою визначено особливості оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК, з урахуванням особливостей, передбачених цим законом.
Зазначена норма кореспондується з положеннями ст.4 ГПК, якою встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених законом про банкрутство.
Відповідно до ч.3 ст.8 закону про банкрутство у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення
(усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Отже, наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню в касаційному порядку, є вичерпним.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів, а тому ч.3 ст.8 закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про призначення арбітражного керуючого із завершенням відповідного апеляційного провадження.
Ураховуючи викладене, касаційний суд, переглядаючи судові рішення у частині призначення розпорядника майном боржника, діяв не як суд, встановлений законом, тому постанова ВГС від 14.07.2015 у справі, що розглядається, підлягає скасуванню.
Згідно з пп.«б» п.2 ч.2 ст.111-25 ГПК Верховний Суд за наявності підстав, передбачених пп.1—3 ч.1 ст.11116 цього кодексу має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в
силі судове рішення (судові рішення), що були помилково скасовані судом апеляційної та/або касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного постанова суду касаційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись стст.11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву арбітражного керуючого — розпорядника майна дочірнього підприємства «Одеський завод бактерійних та вірусних препаратів» державної акціонерної компанії «Укрмедпром» Дарієнка Віктора Дмитровича про перегляд Верховним Судом постанови ВГС від 14.07.2015 у справі №916/2019/13 задовольнити частково.
Постанову ВГС від 14.07.2015 скасувати, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 залишити в силі.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.11116 ГПК.
_03_03.png)
