Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 4 листопада 2015 розглянув справу № 6-340цс15 за позовом кредитної спілки «Запоріжжя» до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за зустрічним позовом про визнання дій незаконними.
При розгляді була сформульована наступна правова позиція. Відповідно до частин першої, другої статті 39Закону «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення жителів за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Однак частиною третьою статті 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він відрізняється від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає шкоди іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.
Зазначене може бути враховано тільки у випадку, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збиток.
За положеннями статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в резолютивній частині рішення суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні не нижче звичайних цін на цей вид майна.
У цій справі суд, встановивши, що сума заборгованості по кредиту невідповідно з заставною вартістю предмета іпотеки, тобто вартість предмета іпотеки значно перевищує розмір заборгованості по кредиту, не врахував, що це не вважається самостійною підставою для відмови в позові, в порушення частини третьої статті 39 Закону «Про іпотеку" не встановив чи не завдає шкоди іпотекодержателю порушення основного зобов'язання і не зраджує обсяг його прав.
_03_03.png)
