Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 11 листопада 2015 розглянув справу № 6-511цс15 за позовом боржника та поручителів до банку про визнання договорів недійсними з зустрічним позовом банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.
При розгляді Суд сформулював таку правову позицію. У разі зміни договору, як зазначено у частині третій статті 653ГК, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови повинні виконуватися і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
У переглядається справі, укладаючи кредитний договір, сторони домовилися, що для розрахунку відсотків по кредиту буде використовуватися плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого відсотка (у розмірі 3,99% річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній Валюті Кредиту, розміщеним у банку на строк до 366 днів, з виплатою відсотків після закінчення терміну дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченого договором зміни плаваючої процентної ставки.
Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.
Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірних договорів недійсними немає.
Статтею 554 ЦК передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачена додаткова (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення декількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов'язання, виникає декілька самостійних зобов'язань, сторони яких (поручителі) знаходяться у правовідносинах з одним боржником, однак не пов'язані правовідносинами між собою. У такому випадку кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поручительства, стороною якого він є.
Порука кількох осіб може визначатися як спільне при укладенні договору поруки декількома поручителями та встановленні умов договору волевиявлення цих осіб щодо загального забезпечення зобов'язання. Тільки в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником і солідарно між собою (спільна поручительство).
Норми закону, якими врегульовано порука, не містять положень про солідарну відповідальність поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено інше. У разі укладення між поручителями декількох договорів поруки на виконання одного і того ж зобов'язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.
За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК, має право на свій розсуд пред'явити вимогу до боржника і кожному з поручителів разом чи окремо, у повному обсязі або частково, але поручитель, який виконав зобов'язання, не має права пред'явити вимогу до іншого поручителя з розподілу відповідальності перед кредитором.
У переглядається справі предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником солідарно за порушення умов одного і того ж кредитного договору.
Враховуючи викладене та відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів в нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості відповідно до вимог частини третьої статті 554 ЦК немає.
_03_03.png)
