Пленум Вищого адміністративного суду узагальнив судову практику застосування адміністративними судами законодавства України про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків за 2013 рік, 2014 і першу половину 2015 року.
Аналіз проведено на виконання пункту 15 Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків: проблеми та шляхи їх вирішення», схвалених постановою Верховної Ради від 2 вересня 2014 року № тисяча шістсот сімдесят чотири-VII.
Не виявлено справ про примусову передачу гуртожитків у власність територіальних громад за поданням органів місцевого самоврядування відповідно до Законом «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі - Закон). Зате зафіксовано наявність справ з дотичним предметом спору, а саме: про зобов'язання місцевої ради розглянути питання про надання згоди на прийняття у комунальну власність гуртожитку; про зобов'язання органу, уповноваженого управляти державним майном, розглянути питання про прийняття рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади; про зобов'язання органу, уповноваженого управляти державним майном, прийняти рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади; про зобов'язання місцевої ради прийняти гуртожиток у комунальну власність; про зобов'язання місцевої ради розглянути питання про прийняття гуртожитку у комунальну власність; про спонукання місцевої ради звернутися з позовом до суду про зобов'язання підприємства передати гуртожиток у комунальну власність; про скасування рішення місцевої ради про надання згоди на прийняття гуртожитку у комунальну власність територіальної громади;про скасування рішення місцевої ради про затвердження програми передачі гуртожитків у власність територіальної громади; про скасування рішення органу, уповноваженого управляти державним майном, про передачу гуртожитку у власність територіальної громади.
Під час дослідження судової практики у справах про скасування та відновленні реєстрації за місцем проживання в гуртожитках, на які поширюється дія Закону, виявлені спори з дотичним предметом спору, а саме: про проведення реєстрації в кімнати гуртожитку, в яких останні проживають; про перереєстрацію мешканців гуртожитку у зв'язку з незазначення в їхніх паспортах номера кімнати в гуртожитку, в яких останні проживають; про зняття з реєстрації. Вивчення судової практики показало, що кількість справ, що виникають з відносин, заснованих на Законі, є незначною, проте їх нечисленність в порівнянні з іншими категоріями адміністративних справ не зменшує їх актуальність. Серед судових рішень, що склали об'єкт даного дослідження, істотну частину складають судові рішення ВАСУ та ЗСУ, однак практика з розгляду даної категорії спорів в даний час не є усталеною.
Висновки, зроблені за результатами аналізу:
1. У справах про включення гуртожитків до складу цілісних майнових комплексів підприємств, що не підлягають приватизації, з подальшим включенням до статутного фонду господарських підприємств, створених у процесі такої приватизації, суди на виконання принципів верховенства права, правової рівності громадян перед законом повинні дотримуватися правову позицію ВСУ , яка полягає в тому, що гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду могли бути включені до складу цілісних майнових комплексів підприємств, що не підлягають приватизації, з подальшим включенням до статутного фонду господарських підприємств, створених у процесі такої приватизації. 2. Спори за позовом органу місцевого самоврядування про передачу гуртожитків у власність територіальної громади відносяться саме до адміністративної юрисдикції. 3. Органи місцевого самоврядування позбавлені дискреції щодо того, давати чи не давати згоду на прийняття гуртожитку у комунальну власність. Обов'язок уповноваженого органу передати гуртожиток є безумовною, тобто не поставлена в залежність від того, надійде до нього згоду місцевої ради чи ні. 4. Повноваження органів держави і органів місцевого самоврядування, що стосуються передачі та прийняття гуртожитків з державної у комунальну власність, не є дискреційними. 5.Право мешканців гуртожитку вимагати прийняття рішення про передачу (прийомі) гуртожитку у власність територіальної громади може бути предметом судового захисту. 6. Якщо позивач не заявляє поруч з вимогою про передачу гуртожитку з державної у комунальну власність також і вимога до органу Фонду державного майна про зобов'язання здійснити заходи по включенню гуртожитків як об'єктів державної власності до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, то суду належить на основі принципу офіційності з метою повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог і вирішити питання про покладення на орган ФДМУ обов'язки усунути порушення закону, а саме включити гуртожиток до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, залучаючи цей орган як другого відповідача до участі у справі. 7.Належним способом захисту від бездіяльності місцевої ради у вигляді нерозгляду питання про прийняття гуртожитку у комунальну власність є постанова суду про зобов'язання відповідача прийняти рішення про прийняття гуртожитку у комунальну власність. 8. У справах з приводу бездіяльності місцевої ради у вигляді неприйняття рішення про прийняття гуртожитку не може бути застосований такий спосіб захисту, як зобов'язання місцевої ради прийняти гуртожиток (тобто прийняти рішення про прийняття гуртожитку у комунальну власність і прийняти гуртожиток по акту прийому-передачі) , оскільки він призводить до умовності постанови суду. 9. Місцева рада вважається допустили бездіяльність, якщо рішення про прийняття відповідного гуртожитку в комунальну власність не було прийнято ним до 1 жовтня 2009 року.
_03_03.png)
