Верховний Суд України на спільному засіданні судових палат у цивільних і господарських справах 16 вересня 2015 розглянув справу № 6-1203цс15 за позовом прокрора в інтересах психічно нездорових власників частини квартири про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності, витребування майна.
За результатами розгляду Судом була сформульована наступна правова позиція. Ст. 41 Конституції проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.ст. 317, 319 ГК саме власникові належить право розпоряджатися своїм майном з власної волі.
Згідно закріпленому в ст. 387 ГК загальним правилом власник має необмежене право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речовинно-правового характеру, зокрема, якщо між власником і власником майна немає договірних відносин і майно перебуває у власника не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої ст. 388 ЦК пов'язується з тим, яким чином майно вибуло з його володіння. Зазначена норма передбачає вичерпний коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав його, не по їх волі іншим шляхом.
За змістом ст. 388 ГК випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені і можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, крім їх волі.
Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Таким чином, вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди мали встановити, вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК, зокрема, на їхню Чи волі вибуло це майно з їх володіння.
Оскільки сумлінне придбання в сенсі ст. 388 ГК можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.
У переглядається справі касаційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки один з відповідачів (згодом продати майно) набув право власності на спірне майно на підставі рішення постійно діючого третейського суду при асоціації «Правовий захист» від 20 січня 2009 року і рішення Брянківського міського суду Луганської області від 14 грудня 2011 року, яке набрало законної сили, діє і не було скасовано. Встановлено, що справжні власники не були стороною угоди і учасниками відповідних судових процесів. Крім того, в рамках цих судових процесів не відбулося примусове вилучення майна у справжніх власників з подальшим продажем в порядку виконання судового рішення, а також не приймалися рішення про припинення права власності на підставі ст. 346 ГК.
_03_03.png)
