Дії, які не містять ознак бездіяльності при сплаті узгодженої суми зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 16 червня 2015 року №21-377а15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
16 червня 2015 року м.Київ №21-377а15
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Панталієнка П.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,
Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Хмельницькгаз» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області, третя особа — Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області, про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2012 року товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення МДПІ від 15.08.2012 №0001991501.
Суди встановили, що податковий орган 8.08.2012 провів перевірку позивача з питань своєчасності сплати до бюджету податків і зборів, за результатами якої було складено акт від 8.08.2012 №147 «Про результати перевірки своєчасності сплати до бюджету податків та зборів».
Згідно з актом перевірки платник порушив терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності протягом строків, визначених п.57.1 ст.57 Податкового кодексу, за червень 2012 року.
Граничний термін сплати збору — 30.07.2012, фактично сплачений він був 31.07.2012, з порушенням терміну сплати в один день.
На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 15.08.2012 №0001991501, яким до позивача застосував штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 5301 грн. 34 коп. за порушення термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання по збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності протягом строків, визначених п.57.1 ст.57 ПК.
Суди також установили, що товариство 20.07.2012 подало до Чемеровецького відділення МДПІ податкову декларацію зі збору у вигляді цільової надбавки до діючого
тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності за червень 2012 року, у якій самостійно визначило податкове зобов’язання за звітний період в сумі 53014 грн. 39 коп.
Платіжним дорученням від 30.07.2012 №368 позивач здійснив оплату цього податкового зобов’язання до державного бюджету, проте помилково у платіжному дорученні зазначив рахунок ГУ Держказначейства, який призначений для сплати до державного бюджету податку на прибуток.
На підставі листа позивача від 31.07.2012 №152 МДПІ цією ж датою, тобто 31.07.2012, зарахувала податкове зобов’язання в сумі 53014 грн. 39 коп. на рахунок для сплати збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 12.09.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд постановою від 11.02.2015 скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове — про відмову в позові.
Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, товариство звернулось до ВС із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства.
Зокрема, товариство в заяві посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції п.57.1 ст.57, п.126.1 ст.126 ПК, чч.4 та 5 ст.45 Бюджетного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у
подібних правовідносинах.
На обгрунтування заяви додало копію ухвали ВАС від 14.05.2014 (справа №К/800/34547/13), яка, на думку товариства, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Так, у рішенні, наданому на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції погодився, зокрема, із висновком апеляційного суду про те, що визначення позивачем у платіжному дорученні помилкового коду бюджетної класифікації не є правовою підставою для висновку про несплату ним необхідної суми податку у визначений строк (занижений строк) та як наслідок для застосування штрафних (фінансових) санкцій.
Натомість у справі, що розглядається, ВАС, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що обов’язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов’язань.
Усуваючи розбіжності у застосуванні п.57.1 ст.57, п.126.1 ст.126 ПК, чч.4 та 5 ст.45 БК у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
Відповідно до п.57.1 ст.57 ПК платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім
днем відповідного граничного строку, передбаченого цим кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За правилом п.126.1 ст.126 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, — у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов’язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.
Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з п.212 ч.2 ст.29 БК збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності (якщо інше не встановлено законом про державний бюджет) належить до доходів загального фонду державного бюджету.
При цьому ст.2 закону «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2001 №4282-VI установлено, що до доходів загального фонду державного бюджету на 2012 рік належать доходи державного бюджету, що визначено збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності).
При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба, діяльність якої
спрямовується і координується через міністра фінансів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку (ч.1 ст.43 БК).
А згідно з ч.5 ст.45 БК податки і збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
Крім цього, п.22.4 ст.22 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5.04.2001 №2346-ІІІ визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що 30.07.2012 — у строк, передбачений п.57.1 ст.57 ПК, позивач здійснив оплату податкового зобов’язання в сумі 53014 грн. 39 коп. до державного бюджету, проте помилково у платіжному дорученні №368 зазначив рахунок ГУ Держказначейства, який призначений для сплати до державного бюджету податку на прибуток, внаслідок чого МДПІ на підставі листа позивача від 31.07.2012 №152 в цей же день зарахувала вказане податкове зобов’язання на правильний рахунок.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС вважає, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету в строк, встановлений п.57.1 ст.57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак
бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст.126 ПК.
Крім того, на думку колегії суддів, для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов’язання необхідно встановити, що у строк, передбачений п.57.1 ст.57 ПК, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов’язання до державного бюджету. А оскільки такі суми зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов’язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов’язання у визначений вказаною нормою ПК строк, а відтак і для застосування на підставі п.126.1 ст.126 ПК штрафних (фінансових) санкцій.
З урахуванням наведеного висновок ВАС не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з цим його постанова від 11.02.2015 підлягає скасуванню із залишенням у силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій, що були помилково скасовані касаційним судом.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Хмельницькгаз» задовольнити частково.
Постанову ВАС від 11.02.2015 скасувати, а ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 та
постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.09.2012 залишити в силі.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
_03_03.png)
