Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
17 грудня 2014 року м.Київ №6-185цс14
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес-спецстрой», ТОВ «Прогрес-строй інвест», ТОВ «Прогресбуд-інвест», ТОВ «Прогресбуд», ТОВ «Золоті ключі», ТОВ «Прогрес-строй СУ №2», Особи 12, Особи 13 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою Особи 8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4.06.2014,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2010 року ПАТ «Укрсиббанк» звернулось із позовом до ТОВ «Прогрес-строй», ТОВ «Прогрес-спецстрой», ТОВ «Прогрес-строй інвест», ТОВ «Прогресбуд-інвест», ТОВ «Прогресбуд», ТОВ «Золоті ключі», ТОВ «Прогрес-строй СУ №2», Особи 12 та Особи 8 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач свої вимоги обгрунтовував тим, що 16.06.2007 між ним і ТОВ «Прогрес-строй» було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит у розмірі $3739933,89 зі сплатою 12% річних на строк до 15.06.2010, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати й повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти, комісії та штрафні санкції, а також інші платежі згідно з умовами договору.
З метою забезпечення виконання ТОВ «Прогрес-строй» зобов’язань, взятих за кредитним договором, ПАТ «Укрсиббанк» того самого дня уклало договори поруки з ТОВ «Прогрес-спецстрой», ТОВ «Прогрес-строй інвест», ТОВ «Прогресбуд-інвест», ТОВ «Прогресбуд», ТОВ «Золоті ключі», ТОВ «Прогрес-строй СУ №2», Особою 12 іОсобою 8. Крім того, 16.06.2007 між позивачем та ТОВ «Прогрес-строй інвест» укладено договір іпотеки.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 25.12.2012 позов ПАТ «Укрсиббанк» у частині вимог до ТОВ «Прогрес-строй» про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду з підстав того, що постановою Господарського суду Одеської області від 10.07.2012 ТОВ «Прогрес-строй» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
У процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та, посилаючись на порушення ТОВ «Прогрес-строй» умов кредитного договору, у зв’язку із чим в останнього утворилась заборгованість у розмірі 42345199 грн. 24 коп., просив стягнути солідарно з ТОВ «Прогрес-строй інвест», ТОВ «Прогрес-спецстрой», ТОВ «Прогресбуд-інвест», ТОВ «Прогресбуд», ТОВ «Золоті ключі», ТОВ «Прогрес-строй СУ №2», Особи 8 та Особи 12зазначену суму кредитної заборгованості, 1700 грн. у рахунок сплати судового збору та 120 грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19.02.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20.11.2013, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «Прогрес-строй Інвест», ТОВ «Прогрес-спецстрой», ТОВ «Прогресбуд-інвест», ТОВ «Прогресбуд», ТОВ «Золоті ключі», ТОВ «Прогрес-строй СУ №2», Особи 12 та Особи 8 на користь ПАТ «Укрсиббанк» 42345199 грн. 24 коп. заборгованості за кредитним договором; вирішено питання про розподіл судових витрат; установлено порядок і спосіб виконання рішення суду.
Ухвалою ВСС від 4.06.2014 касаційну скаргу Особи 12 відхилено, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19.02.2013 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20.11.2013 залишено без змін.
У вересні 2014 року до ВС звернувся Особа 8 із заявою про перегляд ухвали ВСС від 4.06.2014, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ч.3 ст.554 та ч.1
ст.559 Цивільного кодексу, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.
У зв’язку із цим Особа 8 просить скасувати ухвалу ВСС від 4.06.2014, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою ВСС від 13.10.2014 поновлено Особі 8 строк на звернення із заявою про перегляд ухвали ВСС від 4.06.2014, а зазначену вище справу допущено до провадження ВС.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом ст.3604 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 16.06.2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» і ТОВ «Прогрес-строй» укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав кредит у розмірі $3700000 зі сплатою 12% річних, а ТОВ «Прогрес-строй» зобов’язалося прийняти, належним чином використати й повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти, комісії та штрафні санкції, а також
інші платежі згідно з умовами договору.
Строк погашення кредиту до 15.06.2010 в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, якщо не застосовується інший термін повернення кредиту, передбачений на підставі додаткової угоди сторін, або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов договору (п.1.2 договору).
Додатковою угодою №1 від 24.09.2008, яка є невід’ємною частиною кредитного договору, установлено графік погашення кредиту.
Додатковою угодою №2 від 29.12.2008, яка є невід’ємною частиною кредитного договору, сторони погодили, що ліміт кредиту становить $3739933,89 (що дорівнює еквіваленту 28797490 грн. 96 коп. за курсом Національного банку на день укладення угоди) зі сплатою 12% річних у доларах та 30% річних у гривні, які позичальник зобов’язався повернути не пізніше ніж 15.06.2010, якщо не застосовується інший термін, установлений додатковою угодою, сторін або дострокове повернення.
З метою забезпечення виконання ТОВ «Прогрес-строй» своїх зобов’язань за кредитним договором від 16.06.2007 того самого дня між АКІБ «Укрсиббанк» і ТОВ «Прогрес-строй інвест» укладено договір іпотеки, за яким останній передав в іпотеку нерухоме майно, — три земельні ділянки площею 4,22, 4,21 та 4,22 га, розташовані на території Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області. Згідно з п.1.1.1 договору іпотеки вартість предмета іпотеки сторонами була оцінена в 26900225 грн.
Крім того, 16.06.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» і ТОВ «Прогрес-спецстрой», ТОВ «Прогрес-строй інвест», ТОВ «Прогресбуд-інвест», ТОВ
«Прогресбуд», ТОВ «Золоті ключі», ТОВ «Прогрес-строй СУ №2», Особою 8 та Особою 12 укладено окремі договори поруки.
За умовами договорів поруки (пп.1.1, 1.3—1.4) кожен з поручителів поручився солідарно з боржником в повному обсязі відповідати за невиконання ТОВ «Прогрес-строй» усіх його зобов’язань за кредитним договором як тих, що існують на момент укладення договору, так і тих, що виникнуть у майбутньому. Пунктом 3.1 договорів поруки встановлено, що порука діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором.
З підстав укладення додаткової угоди №2 до кредитного договору 29.12.2008 між АКІБ «Укрсиббанк» і поручителями — ТОВ «Прогрес-строй СУ №2», ТОВ «Золоті ключі», ТОВ «Прогресбуд», ТОВ «Прогресбуд-інвест», Особою 12 — укладено додаткові угоди №1 до договорів поруки; також 30.12.2008 внесені відповідні зміни до договору іпотеки.
Позивач повністю та в строки виконав свої зобов’язання за кредитним договором.
У зв’язку з неналежним виконанням боржником узятих на себе зобов’язань банк 19.11.2009 звернувся до боржника та поручителів із відповідними повідомленнями щодо порушення ТОВ «Прогрес-строй» своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогами достроково повернути в повному обсязі суму кредиту, нараховані проценти та комісії згідно з умовами кредитного договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ТОВ «Прогрес-строй» перестало сплачувати кредит і проценти за його користування, у зв’язку із чим виникла
заборгованість за кредитним договором. Доказів припинення боржника внаслідок його ліквідації не надано, а порушення процедури ліквідації юридичної особи не є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до поручителів. Оскільки вимога банку про настання строку повернення кредиту у зв’язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов’язань відповідачами виконана не була, позивач реалізував своє право шляхом стягнення заборгованості з поручителів.
Особа 8 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Для прикладу заявник надав рішення ВСС від 11.04.2012, 26.09.2012, 12.12.2012, 13.02.2013 та 4.12.2013, а також ухвали ВСС від 11.07.2012, 23.10.2013, 5.02.2014, 25.06.2014, 9.07.2014 й 16.07.2014.
У рішеннях ВСС від 26.09.2012, 12.12.2012 та ухвалах ВСС від 23.10.2013, 25.06.2014, 9.07.2014 та 16.07.2014 суд касаційної інстанції дійшов правового висновку, що відповідно до вимог ч.3 ст.554 ЦК поручителі відповідають перед кредитором солідарно між собою лише в разі укладення одного договору кількома поручителями (спільна порука). Поручителі, з якими укладено окремі договори поруки, не є солідарними боржниками між собою, і не можна вважати поруку спільною відповідальністю перед кредитором, якщо договором не передбачено іншого.
У рішеннях ВСС від 11.04.2012, 13.02.2013 та 4.12.2013, а також ухвалах ВСС від 11.07.2012 та 5.02.2014 зроблено правовий висновок, що в зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення обсягу відповідальності позичальника навіть за згодою банку та позичальника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком відповідно до вимог ч.1 ст.559 ЦК.
Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме — ч.3 ст.554 та ч.1ст.559 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Зміст договору як угоди (правочину) становить сукупність визначених на розсуд сторін і погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов’язки, що становлять зміст договірного зобов’язання (ч.1ст.628 ЦК).
Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, котрим визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (чч.1, 2 ст.553 ЦК).
Відповідно до ч.1 ст.559 ЦК порука припиняється, зокрема, в разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Закон пов’язує припинення договору поруки із сукупністю двох умов, а саме — внесення без згоди поручителя змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін.
У справі, яка є предметом перегляду, між банком і позичальником було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, за умовами якої збільшено розмір суми кредиту.
На підставі цього договору зміни до договору поруки, укладеного з Особою 8, не вносилися.
Пунктом 2.1 договору поруки, укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» і Особою 8, передбачено, що кредитор не має права без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, унаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом поставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.
У матеріалах справи відсутні докази того, що зазначені зміни були погоджені з Особою 8.
Статтею 554 ЦК передбачено, що в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну)
відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом п.1.3 договорів поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник, у тому числі за повернення основної суми боргу, процентів, комісій за користування кредитом, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, зазначених у кредитному договорі.
Відповідно до п.1.4 договорів поруки відповідальність поручителя й боржника є солідарною.
При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
Пунктом 2.2 договорів поруки встановлено право кредитора в разі невиконання боржником своїх зобов’язань за основним договором пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов’язковими до виконання.
Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, а саме — стягнення солідарно з поручителів суму заборгованості за кредитним договором, у цьому разі не узгоджуються з вимогами ст.554 ЦК та умовами договорів поруки.
Норми закону, якими врегульована порука, не містять положень щодо солідарної
відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого.
У справі, яка переглядається, предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником як солідарні боржники. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя.
Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами ч.3 ст.554 ЦК відсутні.
Саме до цього зводяться правові висновки суду касаційної інстанції, викладені в рішеннях, наданих Особою 8 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.
Крім того, суд касаційної інстанції не зважив на вимоги ст.16 ЦПК, згідно з якими не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Судовою палатою у цивільних справах ВС установлено неоднакове застосування ч.3 ст.554 та ч.1 ст.559 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За таких обставин ухвала ВСС від 4.06.2014 не може залишатись у силі й підлягає скасуванню
з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з урахуванням положень ст.16 ЦПК.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 13 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 4.06.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
_03_03.png)
