На засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 11 лютого 2015 було розглянуто справу № 6-240цс14 за позовом «ПриватБанку» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
При розгляді цієї справи була сформульована наступна правова позиція . Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Крім цього частиною 1 ст. 259 ЦК передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до ст. 207 ЦК угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Угода визнається укладеною в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини 4 ст. 267 ГК закінчення позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення строку позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору , відповідачем вони не підписувалися.
Джерело веб-сайт Верховного Суду України http://www.scourt.gov.ua.
_03_03.png)
