Верховний Суд України проаналізував практику застосування норм закону про звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності

Актуальність проведення зазначеного аналізу обумовлена тим, що не всі питання порядку здійснення судового провадження щодо вирішення питання про звільнення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого від кримінальної відповідальності (покарання) у зв’язку із закінченням строків давності чітко врегульовані нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Аналізом встановлено, що при здійсненні судом кримінального провадження щодо вирішення питання звільнення особи від кримінальної відповідальності (покарання)у зв’язку із закінченням строків давності мають місце неоднозначне тлумачення і, як наслідок, неоднакове застосування судами окремих норм чинного законодавства, зокрема щодо визначення строків давності при перериванні спливу цих строків, ухилення особи від слідства та суду, обчислення строків давності при вчиненні особою декількох злочинів, скоєння злочину декількома особами, у разі співучасті у злочині, а також у разі внесення змін до санкції статті, якою передбачено кримінальну відповідальність.

Переважна більшість недоліків під час здійснення кримінального провадження про звільнення особи від кримінальної відповідальності припускається у тих провадженнях, де не встановлено особу, яка вчинила злочин, у тому числі тяжкий та особливо тяжкий злочини. Справи такої категорії фактично не розслідуються, роками за такими справами не проводяться оперативно-розшукові та слідчі дії, не вживаються дієві заходи до встановлення осіб, що їх вчинили, місця знаходження викраденого, до відшкодування завданих збитків потерпілим.

У той же час, непоодинокими є випадки, коли у кримінальних провадженнях, де особу, що вчинила злочин встановлено, досудовим слідством навмисно затягуються або взагалі не проводяться слідчі дії для того, щоб після спливу строків давності звільнити особу від кримінальної відповідальності та закрити кримінальну справу.

Із вивчених матеріалів вбачається, що таким чином були звільнені від кримінальної відповідальності особи, які вчинили особливо тяжкі і тяжкі злочини, за наслідками яких, зокрема, спричинено смерть однієї або кількох осіб або тривалу непрацездатність, інвалідність.

Аналітично-термінологічний та порівняльний аналіз відповідних норм КПК 1960 та 2012 років дає підстави стверджувати, що у чинному КПК відсутні норми, якими передбачено підстави та порядок звільнення невстановлених осіб від кримінальної відповідальності у разі спливу строків давності, тому це питання потребує негайного законодавчого врегулювання.

Узагальненням виявлені складні як теоретичні, так і практичні питання застосування положень чинного законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності (покарання), надано пропозиції щодо шляхів розв’язання існуючих проблем, зокрема їх законодавчим врегулюванням (внесенням доповнень до КПК).